ПОЛЬСЬКІ ВІЙСЬКА В УКРАЇНІ 1917–1918 РОКІВ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ДОЛЯ
Перша світова війна, зокрема 1917 рік, стали часом епохальних зрушень у Східній Європі. Колапс Російської імперії відкрив історичне вікно можливостей для націй, які століттями мріяли про власну державність. Українці та поляки опинилися в епіцентрі подій, змагаючись за розбудову своїх держав. На українських землях розпочалося стрімке формування потужних польських військових частин. Ці формування були призначені для відродження Польщі, проте їхня доля тісно переплелася з Українською революцією, перетворивши їх на важливий, хоч і тимчасовий, чинник у геополітичній драмі 1917–1918 років.
З поля бою у вир революції: початки польського військового руху
Ідея створення польських національних військових частин у складі російської армії не була новою і сягала початків Великої війни, проте саме Лютнева революція 1917 року з її гаслами демократії та національного самовизначення каталізувала цей рух.
Відтепер польські солдати-поляки, розкидані по всій царській армії, отримали можливість об’єднуватися під власними прапорами. Вже у серпні 1917 року на теренах Білорусі сформовано 1-й Польський корпус під командуванням генерала Ю. Довбор-Мусницького.
Цей корпус став ключовим прецедентом. Він вперше був виведений з-під прямого російського командування і підпорядкований Головному польському військовому комітету, а згодом – Регентській раді Польського Королівства. Приклад 1-го Польського корпусу надихнув на створення Польських військ в Україні та Бессарабії, які почали формуватися на Румунському та Південно-Західному фронтах наприкінці 1917 року та в подальшому оформилися у 2-й та 3-й Польські корпуси.
Два корпуси на роздоріжжі: умови створення та перешкоди
Формування двох нових корпусів відбувалося у вкрай різних умовах, що значно вплинуло на їхню долю. У січні 1918 року на Румунському фронті постав 2-й Польський корпус під командуванням генерал-підпоручника С. Станкевича – найбільше польське військове з’єднання на теренах України. З метою координації процесу утворено тимчасовий Інспекторат польських збройних сил в Україні, яким керував генерал Є. Міхаеліс. 2-й Корпус формувався методом полонізації окремих підрозділів російської армії.
На противагу 2-му Корпусу формування 3-го Польського корпусу відбувалося шляхом залучення демобілізованих армійців до невеликих, розкиданих польських підрозділів на етапно-концентраційних пунктах у містах Житомирі, Вінниці, Кам’янці-Подільському. Це призвело до того, що чисельність 3-го Корпусу була критично низькою, а командуванню не вдавалося ефективно ним керувати як єдиним бойовим організмом.
Національна ідентичність на фронті
Польські військові формування в Україні створювалися не просто як допоміжні загони, а як кадри, зав’язок армії майбутньої відродженої Польщі польськими що підтверджується ухвалами армійських з’їздів та проханнями про переведення до національних частин, а також розумінням російського командування, яке бачило в цьому початок процесу утворення «самостійних Польських військ»
Польські військові формування в Україні створювалися не просто як допоміжні загони, а як кадри, зав’язок армії майбутньої відродженої Польщі польськими що підтверджується ухвалами армійських з’їздів та проханнями про переведення до національних частин, а також розумінням російського командування, яке бачило в цьому початок процесу утворення «самостійних Польських військ»
Велика увага приділялася національному вихованню вояків, зокрема національно-патріотичним заходам (відзначення річниці Конституції 3 травня, 100-х роковин смерті Т. Косцюшки, проведення театральних вистав тощо). Така діяльність мала вагоме значення для формування високого морального духу та зміцнення дисципліни серед польських солдатів.
Велика увага приділялася національному вихованню вояків, зокрема національно-патріотичним заходам (відзначення річниці Конституції 3 травня, 100-х роковин смерті Т. Косцюшки, проведення театральних вистав тощо). Така діяльність мала вагоме значення для формування високого морального духу та зміцнення дисципліни серед польських солдатів.
Для вступу на службу військовослужбовець повинен був подати заяву, на ім’я Інспектора польських збройних сил, послужний список, власноруч написаний життєпис і рекомендацію командирів, а також складав письмову присягу на вірність Польській Вітчизні. Від офіцерів, урядовців та писарів додатково вимагалося складання іспитів, що перевіряли знання польської мови, історії та географії Польщі, польських команд та справочинства.
Доля Польських військ в Україні та документальної колекції
Польські корпуси в Україні, створені для боротьби з Центральними державами, опинилися у безвихідному становищі після укладення Брестського миру (лютий 1918 року) та вступу в Україну німецько-австрійських військ, що розцінювали їх як чинник нестабільності у своєму тилу.
Незважаючи на спробу легалізувати своє перебування Угодою з Українською Народною Республікою (4 квітня 1918 р.), геополітичні реалії та конфлікти з місцевим селянством через реквізиції призвели до рішення Центральних держав про їхню повну ліквідацію, яка відбулася навесні – влітку 1918 року: 2-й Корпус був розбитий німцями у запеклому бою під Каневом (11 травня) та інтернований, а 3-й Корпус демобілізувався під тиском австрійців (10 червня). Тисячі вояків згодом склали ядро Війська Польського.
Одразу після роззброєння польських військових частин в Україні у червні 1918 року було утворено Ліквідаційно-ревізійну комісію Польських військ в Україні, що підсумовувала фінансову діяльність польських корпусів, займалася розрахунками з українською казною та приватними особами, а також систематизацією документації Польських військ. Протягом літа 1918 року комісія під головуванням колишнього начальника постачань Польських військ в Україні К. Дзєвалтовського-Ґінтовта зібрала документи комітетів. Об’єднання військових поляків та командування Польських військ в Україні. Згадана комісія працювала у столиці Української Держави; згодом документи потрапили до державного архіву, створеного у 1922 році (на той час – Київський центральний історичний архів імені В. Антоновича). У міжвоєнну добу документи, разом з іншими документами польського походження, перебували на таємному зберіганні у відділі польських фондів у складі фонду № 1787; після початку німецько-радянської війни у 1941 році були евакуйовані до м. Златоуста Челябінської області РРФСР. Після повернення з евакуації документи тривалий час зберігалися у невпорядкованому стані.
У 1960 році вперше здійснено науково-технічне опрацювання колекції. Станом на грудень 2025 року за фондом № 1787 (описи №№ 1–8) обліковано 165 справ за 1916–1918 роки.Документи фонду складено російською, польською та українською мовами.